Автопортрет
«Я – педагог і особистість»(у формі
есе)
Учитель… Скільки тепла, людяності, ніжності та розуміння в цьому слові!
Скільки доброти й терпіння потребує ця професія.
Учительська доля… Вона не обирає нерішучих. Це доля
особлива, бо довірила мені найцінніше у житті – дитячі душі, які треба навчати
любові, справедливості, честі.
Моє покликання – сіяти в людські
душі «добре, розумне, вічне».Люблю свою школу – це світ дитинства і надій, де
не гасне ні на мить натхненний пошук розуму і добра. Де кожен день неповторний,
його неможливо до кінця передбачити чи спланувати.
Кожен мій урок – нова сходинка на крутій
дорозі в чарівну країну знань, це школа морального, етичного й духовного
зростання.
Люблю вдивлятися в очі учнів. Що хочу побачити там? Світло, силу,
натхнення, порив до прекрасного, жагу до знань і відкриттів, зацікавленість
іншими людьми…Ось так я і дві Повелительки, Мова та Література,
намагаємося сформувати фундамент, на якому в майбутньому молода
особистість встановить свій «стержень» освіченості, інтелектуальності,
інтелігентності, патріотизму, глибокої віри в себе і свої сили.
Я – щаслива. Бо щодня із задоволенням поспішаю на роботу і з нетерпінням повертаюсь додому,
де у мирі і злагоді чекають мене найрідніші люди.
У хвилини радощів чи смутку, серцем
і розумом дослухаюсь до мудрої поради Ліни Костенко: «Віддай людині крихітку себе.
За це душа наповнюється світлом».
І розумію, що обрала потрібну, але водночас важку професію. Та вчительська
доля – це моя доля. І в кожному випадку
в мене не буде претензії до неї.
Учительська доля - омріяна доля
І я не жаліюсь на скруту і болі,
На труднощі нашого з Вами буття,
Учительська доля - моє це життя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий